Історія села Підяркова

 
 

Історія села Підяркова




В.Лаба, викладач Львівського автошляхового технікуму, 1997

Від автора
Так як кожна велика ріка починає свій нестримний біг до моря з невеличкого чистого джерельця, так і любов громадянина до своєї бать¬ківщини розпочинається з любові до тієї місцевості, де він розпочав пізнавати світ, де пройшли його дитячі роки, де знаходяться могили його предків. Відомо також, що людина любить лиш те, що добре знає.
Ця брошура є першою спробою дати огляд історичного розвитку села Під"ярків від найдавніших часів до 1939 року. Огляд зроблений переважно на основі вивчених архівних документів, опублікованих збір¬ників документів, довідкової літератури різних років видання та публі¬кацій у періодиці. Окремі факти я почерпнув зі спогадів колишнього мешканця села Андрія Михайловича Захарківа.
Брошура написана у стислій формі, щоб дати можливість мешкан¬цям Під"яркова поглянути з великої часової відстані на справи своїх предків, зрозуміти їх болі та турботи, пізнати їхній спосіб життя. Кожно¬му жителю Під’яркова вона допоможе глибше і сильніше відчути себе добрим господарем на прабатьківській землі, краще дбати про її роз¬квіт та добробут.
Дослідження не претендує на всеохопність та універсальність, бо не можна "охопити неохопне", тим більше не будучи жителем цього села. Я свідомий того, що не використав ще багато джерел до історії села у XX ст. Але й те, що написане, може і повинно служити добрим порадником у справі дальшого і глибшого вивчення історії села. Вірю, що незабаром виникне потреба перевидати цю брошуру, бо будуть ви¬явлені нові документи, зібрані нові свідчення про життя села та його людей. Тому видаю її обмеженим накладом з тією надією, що при нас¬тупному перевиданні вона буде більш ємкою та ілюстрованою.
Маю надію, що до 630-річчя від першої письмової згадки про село мешканці Під’яркова захочуть мати повний літопис його розвитку. Я готовий до плідної співпраці з ними.
Соціально-економічний розвиток села
Відомо, що ця місцевість, розташована між схилами горбистого пасма Розточчя, було заселена з найдавніших часів. Тут знаходили кре¬мінні знаряддя праці [30, с.36]. Мабуть найдавніші люди освоювали печери, бо в кам’яних кар’єрах під горою Сторожня колись знаходили сліди вогню. Кам’яні знаряддя праці також знаходили під горою Щуриха [40, с.2]. Оскільки в селі траплялись знахідки досить великих людсь¬ких кістяків, то тут ще дотепер живуть перекази про людей-велетнів. Нібито один другому передавав посудину з водою через горб Кищиці (з обидвох сторін горба б’ють джерела). В іншому випадку вони нібито передавали камінь, який нібито був вкопаний на межі двох племінних володінь [40, с.З]. Треба зазначити, що подібні легенди про велетнів були поширеними і в інших місцях Львівщини. Ще перед І світовою війною у наукових виданнях російської Академії наук публікувались такі легенди, записані відселяй вселах Ілів та Борусів. У 1912 році тут були знайдені римські монети І-ІІ ст і про це повідомляла газета "Діло" 25.1.1913 року. Тут також зустрічались археологічні знахідки з часів Ки¬ївської Русі. У земельній метриці 1787 року у селі згадується поле "Ос¬трів". Ця назва свідчить про те, що на цьому місці колись знаходилось якесь укріплення. Одна з частин гори має назву Посіч. Це наштовхує на думку, що на горі могла бути велика "січа", тобто битва [40, с.7]. Не виключено, що могло стояти там укріплення (аналогічно з Січчю Запо¬різькою).
Аналіз назви села, зроблений вченим М.Л.Худашем, свідчить, що воно виникло ще в дохристиянські часи. Назва його утворена від давньослов’янського особового імені Под’ярок, що означало "дитина, яка народилася напровесні (ранньою весною)". Адже Яр (або Ярило) був богом раннього весняного сонця. Згодом "Под’ярків двір" перетворив¬ся на Під’ярків [25, с.175].
Найдавніші письмові згадки про село почерпнуті з документів львівського історичного архіву і відносяться до 1368 року. Тоді село перебувало у руках якогось Станіслава Дров’яти з Борку. У 1471 році володів ним якийсь Якуб з Романова [26, с.75]. Очевидно це був якийсь представник роду Свірзьких, бо вони звідти виводились. Десь незадов¬го після цього польський король Казимир надав Під’ярків та Підсоснів панам Куликовським [29, ч.2, с.272]. У люстрації королівських володінь 1469 року зазначено, що Під’ярків наданий королем у користування панові Пречславському за позичених у нього 80 гривен срібла [29, с. 14].
Відомо, що у 1515 році село належало панові Одновському і платило податки з 2 ланів землі, що становило біля 32 га [29, ч. 1, с. 155]. У подат¬ковому реєстрі 1578 року зазначено, що Під’ярків пана Станіслава Подолецького має платити податки від 1 лану землі. Крім земельних господарів-кметів тут проживали ще й 2 родини комірників. Також вже був такий типовий атрибут галицького села як корчма, де пани змушували селян купувати пиво та горілку і таким чином забирали у них зароблені гроші [29, ч. 1, с.71]. Коли пани переходили межі своїх прав, то могли зіткнутись з опором селян. В одному з документів 1600 року зафіксовано випадок, коли селяни Під’яркова "кинулись раптом гуртом на слугу державці села Яна Іхатовського та поранили його у праву руку" [28, с.14].
З податкового реєстру 1578 року відомо, що Під’ярковом володів львівський магістрат разом з паном С.Подолецьким.
У 1609 році село платило податок від 6 ланів землі. Лан землі мала церква. Весь податок з села становив 2 зол 28 гр. Причому корчма давала 12 гр, а два загородники з робочою худобою по 8 гр [2, с.960]. У1626 році село зазнало руйнівного нападу татар, після якого змогло заплатити тільки 15% від суми звичайного податку [27, с.186]. Восени 1648 року орда знову спустошила село.
Влітку 1649 року Іван Волков з Під’яркова, підданий Ієроніма Сенявського, під присягою заявляв, що село не може дати більше податку від 1,5 зол. Тоді ще окремо згадувалось село Ваньківці [20, с.244]. У 1650 році селом володіли Сенявські. Тоді село замість передбаченого 41 зол 20 гр подимного податку (30 зол від 6 ланів землі, від церковного лану та самої церкви, від корчми) не дало жодного гроша [1, с.539]. У другій половині XVII ст село вже перебувало у руках великих земельних магнатів Потоцьких. Вони передавали його в оренду іншим, дрібнішим панам. Від Потоцьких село на якийсь час перейшло до Сенявських.
Певну картину господарського становища села подає інвентар усунути 1670 року, складений при його передачі в оренду панові Олек¬сандру Цетнеру. Отже, було тут нараховано 23 дворища, з яких були заселеними тільки 12, на яких господарювали кметі, та ще було 8 без¬земельних селян. Решта пустували, бо після недавнього турецького спус¬тошення частину людей було полонено, а деякі розбіглись по інших місцевостях. Всієї оброблюваної землі було 34 чверті. Більшість селян (13) раніше вели господарство на 2 чвертях і за користування однією платили по 22 гроші чиншу, а за другу відробляли панщину та платили по 8 грошей чиншу. Отже, разом чинш з 2 чвертей становив 1 золотий. Норма панщини була досить високою: між святами Івана та Мартина (7 липня - 11 листопада) відробляли по 4 дні в тиждень, а в інші тижні року - по 3 дні. Кожен господар повинен був зробити одну поїздку з поміщицьким зерном до ріки Сян, звідки воно водним шляхом перево¬зилось до Гданська, а далі морським шляхом надходило у Західну Єв¬ропу. Хто такої поїздки не міг зробити, то платив за неї 5 золотих. Також селяни платили по 1 золотому "сторожового" та восени давали до двору зерновий осип - 2 корці вівса та півкорця жита. Від кожної оброб¬люваної чверті землі восени мали здати до двору каплуна, 5 яєць, З лікті прядива з поміщицької сировини. Кожен також мав здати пустий вулик для бджіл, який тоді називався колодою, або заплатити за нього 6 грошей. Крім панщини також відробляли по 5 допоміжних днів: закіски, обкіски, зажинки, обжинки і толоку. У ці дні всі селяни мали виходи¬ти на поміщицькі поля і дружно розпочинати або завершувати роботу на них. Із своїх пасік селяни давали до двору десятину, а від свиней - двадцятину. Сума всіх грошових та натуральних данин становила 1048 золотих в рік. В селі також було 6 сімей комірників, що мали свої хати і городи, 6 комірників без городів та 5 комірників, які проживали у чужих хатах.
У інвентарі 1670 року вперше поіменно перераховані сільські гос¬подарі. Ними були Хома, Лесь Дацьків, Василь Сова, Василь Букатий, Іванко Горний, Захарко Курій, Захарко Цяньо, Іван Пришляк.Федько Глинний, Мартин, Матвій Лазарів, Лесько Забіяка та ще 8 осіб, чиї іме¬на не вказані. Там також зазначено, що 10 осіб померли з голоду, 7 забрала орда, а 14 пішли з села [12, с.4-12].
У 1787 році тут було вже 119 хат. Важко сказати, скільки осіб про¬живало у них, але безперечним є те, що 21 господар у 1787 році при складанні земельної метрики був зарахований до числа втікачів, про яких ще пам"ятали селяни. Серед них було 12 тяглих селян. 34 га поки¬нутих земель пан приєднав до фільварку. Межі сільських земель були позначені по периметру 37 земляними копцями. Більше третини се¬лянських площ становили луки. Село мало тільки 38 га лісу [3, с.2-57].
У 1789 році уряд врегулював панщинні повинності в Галичині і тоді було визначено, що селяни в Під’яркові від чверті лану землі повинні відробляти влітку по 2 дні в тиждень, взимку - по 1,5 дня, від півчверті-половину з того, а халупники та загородники від свого куска поля - тіль¬ки по дню панщини в тиждень. Також від чверті землі треба було здати до двору 24 гарнці вівса, каплуна, курку, 5 яєць, 3 мотки прядива та заплатити 51 кр чиншу. Чверть також називалась дводенним грунтом, бо орати її треба було два дні одним плугом. Халупники з усіх данин давали тільки по 3 мотки грубого волокна. Десятина від бджіл залиша¬лась, а від кожного з тих вуликів, що були більше від 10, платили очко¬ве по 3 кр. Млинів у селі не було, а від 60 жорен селяни платили по 15 кр чиншу. День тяглої панщини тоді вартував 13 кр, пішої - 6,5 кр, кап¬лун - 6 кр, курка - 3 кр, корець вівса - 42,5 кр, 6 яєць - 1 кр. Всього в селі було 120 господарств (в т.ч. 19 халупників). Разом вони відробляли 4284 дні тяглої та 3716 днів пішої панщини, віддавали 64,5 корця вівса, 8 каплунів, 430 яєць, 267 мотків прядива. Весь прибуток від праці та данин селян становив 1470 зр. Оскільки двірських земель в Під’яркові було мало, то місцеві селяни ходили на панщину на землі Підсоснова та Солови. 35 тяглих господарів робили по 88 днів, 16 тяглих - по 44 дні в рік, а двоє - по 140 днів. 27 піших господарів робили по 88 днів, 7- по 52 дні, а 20- по 44 дні [6, с.2-10]. Двірські поля тоді займали в селі 29 моргів та було 92 морги пасовиськ. Громадських пасовиськ було 119 моргів. Крім того в селі було нараховано 53 морги пустих земель (ма¬буть селяни померли або втекли і землі не мали законного власника). Побутували у Під’яркові прізвища Антонів, Багрій 5, Бадевко 3, Байс¬трюк, Балик, Безпальків 2, Будка 3, Бучій 2, Бучко, Василишин, Винник 2, Вітошко 2, Гаврилів, Ганц, Глинний 3, Гнип 2, Горбковий, Горячий З, Гриців, Гугнич, Давид 2, Дебрин 3, Добош 5, Дяк, Жид, Захарків 8, Зигмунт 2, Івашків, Ільків, Кальмук, Кардаш, Карпа, Кауза, Кізима, Ко¬сар 2, Кривенький, Кулеба 4, Леськів, Ловцай, Лущ, Максимів 2, Ма¬ленький 2, Мартинів 3, Матвіїв, Мирон, Наваловський, Назаркевич 2, Недокус, Ониськів, Перемишлянський, Петрів 2, Сьєнта 4, Пилипчак, Пух, Русин, Савків 2, Саган, Сас, Сова 2, Сподарик, Стефанів, Толопка 7, Трач, Тресило 4, Юрків 2 [6, с.10-13]. Понад 20 з них були утворені від власних імен людей.
У 1820 році в селі було 117 номерів, 95 господарств. Серед них 20 мали до 6 га землі, 62- від 6 до 11 га, 12- понад 11 га землі. Дворові належали біля 90 га угідь. У 1822 році 32 місцевих селян звертались зі скаргою до податкового управління на завищені норми земельного по¬датку. Він повинен був становити 10% від доходу, але фактично був більшим [4, с.2-89].
У 1820 році під’ярківські селяни мали відробити 1104 дні панщини кіньми, 3120 днів волами, 3820 днів пішо, віддати дворові 66 корців вівса, 88 каплунів, 135 курей, 440 яєць, 430 мотків прядива [7, с.13, 17]. Відомо, що панщину в цей час селяни також відбували у сільських каменоломнях, звідки вивозили камінь для мощення доріг. У 1821 році в селі проживали 605 греко-католиків. Четверту частину серед них (156 осіб) становили малі діти, нездатні до сповіді [13, с.З].
Весною 1848 року панщина в Галичині була скасована і в Під’ярко-ві було на пам’ять про цю подію встановлено аж 3 кам’яні хрести. Того року в селі було зібрано 131 підпис під петицією до першого австрійсь¬кого парламенту в справі поділу Галичини на 2 частини: польську та українську [11, с. 122]. Сотні таких петицій зібрала Головна Руська рада у Львові, але парламент так і не розглядав цього питання.
У середині XIX ст (у 1860 році) сільський маєток перебував у руках Альфреда Потоцького. У 1860-х роках під час сервітутного процесу з двором селяни заявляли, що двір відібрав їм біля 1817-18 року ліс Липничок. Від імені громади скаргу склали війт Олекса Кулєба, радні Сте¬пан Наваловський, Іван Кулєба, Іван Гавриленко, Іван Ловчий [8, с.48].
У 1865 році сільська громада зібрала 20 зр у фонд львівської вчи¬тельської семінарії [37, ч.46/1865]. Відомо, що сільська громадська ра¬да 26 квітня 1868 року ухвалила, що якщо хтось з жителів Під’яркова буде схоплений за грою в карти у шинку, то першого разу отримає 5 ударів палицею, будучи спійманим вдруге - 10 ударів та 1 зр штрафу. Якщо ж це буде відбуватись у хаті господаря, то кара становитиме від 5 до 10 зр у громадську касу. Подібні кари були визначені для тих, хто перебуватиме в шинку в час церковного богослуження [32, ч. 19/1895]. Мабуть повідомив про це газету вчитель Гнат Гамаль, який мав з нею певні контакти.
У 1832 році за даними церковного шематизму у Під’яркові прожи¬вало 633 особи греко-католицького віросповідання [38, с. 167/1832]. Далі кількість греко-католиків змінювалась таким чином: у 1853 році - 667 осіб [38, с.38/1853], у 1855 році - 669 осіб [38, с.45/1855], у 1860 році-733 особи [38, с.59/1860], у 1865 році - 748 осіб [38, с.48/1865].
У 1874 році громада заснувала в селі шпихлір та позикову касу з капіталом 650 зр, щоб поступово вирватись з чіпких рук жидівського лихварства [37, ч.25/1874]. Громадський шпихлір існував тут до 1905року.
У 1880 році у Під’яркові та присілку Ваньківці (тепер кажуть Ланківці) нараховувалось 167 хат та проживало 913 осіб [39, с.400].
Весною. 1895 року в селі згоріли 4 господарства [33, ч. 104/1895]. Потреба ефективної боротьби з пожежами, які виникали часто і прино¬сили значні матеріальні збитки, прискорила організацію в селі проти¬пожежного товариства.
У 1896 році в селі було 1085 мешканців [5, с.59].
У 1904 році не без участі читальні в селі була організована коопера¬тивна селянська крамниця, але незадовго вона попала в борги і була закрита. Коли перед виборами до краєвого сейму 6 лютого 1908 року у селі Коропець на Тернопільщині жандармом був заколотий на передви¬борному вічі селянин Марко Каганець, то антиукраїнський вчинок (ви¬бори відбувались в умовах гострого протистояння між поляками та ук¬раїнцями) сколихнув українську громадськість. В Під’яркові був прове¬дений збір коштів для родини Каганця. О.І.Скрипчук, С.Хоркавий, І.За¬харків, Й.Леськів дали по 1 короні, Г.Хома, П.Дацко- по 0,5 корони, багато селян дали по 10-20 сотиків. Місцева крамниця та читальня ви¬ділили по 2 корони [36, ч. 17/1908]. Влада виправдала вбивцю, але 12 квітня від кулі 21- річного студента Мирослава Січинського загинув на місник Галичини А.Потоцький. Восени того року громадськість села зіб¬рала 5,64 корони у шкільний фонд ім.Олени Сочинської (матері М.Со¬чинського) [36, 4.44/1908]. У той час за 1 корону можна було купити 5 кг солі, а в Галичині було ще понад 1800 сіл без шкіл [36, ч.49/1908].
Згідно шематизму 1913 року у селі проживали 1354 греко-католи¬ки, 72 іудеї, 21 римо-католик [38, с.52/1913].
Перед І світовою війною сільський маєток знаходився у руках Потоцьких. Варто додати, що за спогадами І.О.Винника, 1902 р.н., тоді через село переходив один із шляхів нелегального транспортування в Росію більшовицької преси. Пачки газет сюди привозили зі Львова, а звідси передавали до Лагодова.
Про життя села в роки І світової війни відомо мало. У школі був влаштований невеликий табір російських військовополонених. Війсь¬кові спустошення викликали у селі голод та епідемію тифу. Зі спогадів четаря УСС Володимира Калини відомо, що влітку 1919 року в селі відбувались бої УГА з поляками. На сільському цвинтарі на горі стояв штаб "куреня смерті УСС". Гора була оточена окопами, з яких було вид¬но місцевість на 4-5 км. Оборону зайняли 3 сотні - Ващука, Верхомого та Кривоуса. Зліва від них стояла "залізна" сотня поручника Яремича. На жаль, не було артилерії. Наступаючих поляків підпустили першого разу на 300 кроків і тоді відкрили по них шквальний вогонь. Таким чи¬ном були відбиті аж 3 польські наступи. Після того по цвинтару вдари¬ла польська артилерія. Перед загрозою оточення курінь отримав наказ відступати на Свірж. Четверта атака поляків ще була відбита. Але коли перед вечером курінь почав відступ, то поніс великі втрати, бо поляки били по відступаючих з гармат. Відступ прикривав хоробрий кулемет¬ник старший десятник Копій. В боях за Під’ярків був поранений хорун¬жий Дуда, старший десятник Хом’як та інші [21, с.70-72].
Багато мешканців села з частинами УГА відійшли влітку 1919 року за Збруч. Весною 1920 року родичі через газету цікавились долею Іва¬на Кошика, Івана та Степана Наваловських, Максима Матвіїшина, Йо¬сипа та Івана Корпалів, Івана і Михайла Джаганів [31, ч.88/1920]. Вліт¬ку 1920 року мешканці села вперше побачили живих більшовиків, які "несли на захід світову революцію". Про їхню мету вони розповіли селя¬нам під час мітингу.
На Зелені свята 1921 року село було оточене батальйоном поль¬ського війська з 4 кулеметами, яке чинило в селі обшуки. Шукали за колишніми вояками УГА, які таємно повертались у село. При обшуку в Івана Захарківа забрали гроші та інструменти, а сина Федора збили у громадській канцелярії [31, ч.98/1921]. Такі кроки польської влади не додали їй поваги в селі і підчас перепису населення у жовтні 1921 року
жоден мешканець Під’яркова не поставив свого підпису у переписних документах. Тому багато селян було арештовано і 10 возами відставле¬но у тюрму [31, ч. 180/1921 ].
Зерна комуністичної пропаганди пізніше дали у селі добрі сходи. У 1920-х роках тут мали міцні позиції "сельробівці". Вони збирали тут продукти та кошти для політв’язнів львівських тюрм і про це неоднора¬зово повідомляла газета "Сельроб". 1 травня 1929 року поліція ареш¬тувала за розповсюдження комуністичних листівок І.О.Винника. Сель¬робівці також на певний час опанували і сільську читальню. 21 січня 1930 року на її. загальних зборах в присутності біля 100 членів було прийнято резолюцію, яка засудила діяльність українських "фашиствуючих" партій (УНДО, УХО, УСРП, УСДП) та головного виділу товарис¬тва "Просвіта" [18, с.42]. Звичайно, що таку резолюцію підсунули під’яр-ківцям "брати зі сходу".
Треба зазначити, що економічна скрута гнала мешканців Під’яркова в пошуках кращої долі на чужину. До Бразилії виїхав і С.А.Наваловський. Звідти він у 1936 році у складі українського батальйону доб¬ровольців попав до Іспанії і воював проти франкістів. Лев Костянтино¬вич Толопка, який прибув до США у 1928 році, пізніше став відомим журналістом, редагував прокомуністичну українську пресу (Українські щоденні вісті) [34, с.143].
В неділю, 12 жовтня 1930 року в селі відбувалась каральна акція польської поліції "пацифікація", яку люди влучно назвали "патикацією", бо жовніри та поліцаї били арештованих грабовими патиками. Побиття відбувалось у стодолі Харкавого. Напівмертвих викидали на вулицю [40, с. 13]. В селі було побито біля 90 осіб - найбільше серед сіл тодішнього Бібрського повіту. Збереглися свідчення про цю акцію селян Кирила Шпира, Івана Гриньківа (отримали по 150-200 ударів), Івана Козака, Максима Матвіїшина (отримали по 100 ударів). Вояки свої жертви привязували до лавки і били так, що аж тіло відпадало від костей. Люди втрачали свідомість, їх відливали водою і далі били [24, с.84, 118, 120]. Метою "пацифікації" було придушення національного піднесення у се¬лі. Вояки 14 кавалерійського полку зі Львова зібрали з села також ве¬лику продуктову контрибуцію: 100 корців вівса, 220 курей (і стільки ж солдати вкрали у господарів), 2 свині, 10 кг масла, яке селяни змушені були купити у сусідньому селі, 6 кіп яєць. З кооперативної крамниці забрали товару на суму 235 зол [23, с.72].
У 1930 році за даними читальні у селі було 1683 мешканці (в т.ч. 1597 українців) [18, с.48]. У 1934 році в селі було 240 хат, проживали 1683 мешканці [18, с.65]. Перед війною в селі було 11 жидівських родин [18, с.74]. 3 історії церковного життя у селі
В селі побутують перекази, що в давні часи на горі, яка дотепер ділить село на дві частини, існував монастир. Від його імені гора стала носити назву Глібової. В пізніші часи на ній був влаштований холерний цвинтар [40, с.5]. Підтвердити ці перекази можуть хіба розкопки.
Перша інформація про наявність церкви у селі відноситься до 1609 року [2, с. 960].
У 1789 році в селі парохом був о.Теодор Бабуховський, який щоро¬ку брав від парафіян перед Великоднем 10 кіп яєць (600 штук). Прода¬вав їх за 2 зр 15 кр, а за ці гроші закуповував вино для причащання. При сповіді платили йому по 6 кр. У 1786 році селяни припинили дава¬ти йому проскурне (по 8 гарнців пшениці або жита) та по мисці муки. Парох також припинив давання проскурок у церкві. Церкві тоді нале¬жали 28 моргів поля та 2 морги лук та городів [6, с.18]. Дяк брав тоді по 2 гарнці гречки або ячменю.
У 1803 році парохом був о.Іван Завадовський, якому громада вида¬ла довідку, що від прадавніх часів парохи їхньої церкви Бориса і Гліба мали право брати в лісах кожного року 104 фіри дров (по 2 фіри кожно¬го тижня). Цей звичай дотримувався при о.Бабуховському [9, с.11]. Оче¬видно, двір не хотів давати парохові стільки дров. Сама церква у 1803 році була дерев’яною, під ґонтом, і вартувала 125 зр, а дерев’яна хати¬на священика - всього 9 зр. Церква мала 28 моргів ріллі та 2 морги лук. Проскурного господарі мали давати по чверті корця жита або пшениці, на вино по грошу або по 2 яйця. Дяк мав отримувати від господарів мірку зерна, яких 4 входили у чверть корця [9, с.9-10]. У 1913 році дяк отримував по 20 сотиків від хати, тобто 1 корону від 5 хат [38, с.52/ 1913].
У 1832 році парохом у селі був о.Василь Російський, 1782 р.н. [38, с.167/1832]. Оскільки парафія була небагатою, то він вже у 1821 році отримував 170 зр щорічної допомоги з церковного фонду [13, с.1].
У 1850-х роках тут був парохом о.Іван Ясінський, 1822 р.н., висвя¬чений у 1847 році. Відомо, що він у 1874 році (і мабуть до кінця свого перебування в селі) додавав школі по 2 зр на преміювання кращих учнів [10, с.11]. У 1857 році мав тут 644 парафіян [38, с.63/1857].
На початку 1876 року о.Ясінський перейшов у село Полюхів, ао.Те-решкевич звідти пішов у Під’ярків [37, ч. 17/1876]. Та довго тут не зат¬римався. У листопаді 1876 року о.Іван Терешкевич з Під’яркова перей¬шов у Ляшки Королівські, а звідти до Під’яркова перебрався о.Іван Честинський, 1827 р.н., висвячений у 1858 році [37, ч. 125/1876]. У 1901 роціо.Честинський мав у селі 1108 парафіян [38, с.25/1901].
Весною 1905 року помічником пароха сюди був призначений о.ІванСкрипчук, 1880 р.н., висвячений у 1905 році, одружений з Софією, доч¬кою гринівського пароха о.Задорецького. Походив він з Угнова і у 1901 році брав участь у відомій сецесіїльвівських студентів. Тоді всі студен-и-українці забрали з Львівського університету свої документи і протя¬гом року навчалися в інших вузах Австро-Угорщини, демонструючи тим своє бажання мати у Львові український університет. Скрипчук протя¬гом року навчався у Відні [14, с.58]. Весною 1911 року він став парохом села і був ним аж до 1 жовтня 1918 року, коли перейшов звідси у Вели¬кий Полюхів. Після нього тут залишився завідувачем о.Йосип Мартинович. Від 1 травня 1919 року до кінця липня цього року завідував пара¬фією о.Омелян Боберський. З 1 серпня завідував парафією о.Іван Садовський з Великих Глібович [15, с.39]. 22 жовтня 1920 року парохом Під’яркова став о.Й.Мартинович, який до того був помічником пароха в Романові [15, с.37]. Дяк перед війною отримував традиційно щороку по 20 крейцерів з хати. Церква мала 25 моргів ріллі та 3 морги лук та городів. Всі ці угіддя були розкидані у 13 ділянках.
Перед І світовою війною (імовірно біля 1906 року) церква через недогляд згоріла і богослуження далі відправлялись у каплиці. Але во¬на була надто маленькою для громади, то під церкву була віддана чи¬тальня [40, с.10]. Заданими шематизму 1913 року у селі діяло церков¬не Братство тверезості, яке мало 56 членів.
У 1925 році о.Мартинович пішов на іншу парафію, залишивши піс¬ля себе голі неоштукатурені стіни нового парафіяльного будинку, без вікон та дверей. Для будівництва цього будинку було продано 20 мор¬гів парафіяльного грунту майже за 2000 доларів. На парафію зголоси¬лися два кандидати - о.Григорій Мирович з села Лоні та о.Зеновій Кузь¬мович з Підгайчиків. Граф Альфред Потоцький 20 січня 1926 року дав презенту на парафію о.Мировичу, 1895 р.н. Проте він не поспішав до Під’яркова, бо тут не було житла (старий парафіяльний будинок встиг¬ли розвалити, на закінченння нового не було коштів), а сам парох хво¬рів на туберкульоз легенів і не поспішав ризикувати здоров’ям. З квіт¬ня він написав до консисторії, що не поїде до Під’яркова взагалі, якщо до кінця року не буде завершене будівництво хати. Писав також що йому самому це будівництво буде важко завершити, бо село радикаль¬не і тут є біля 50 родин свідомих атеїстів [15, с.12]. Справа з переїздом затягувалась і через рік 5 квітня 1927 року селяни Під’яркова зверну¬лись із заявою до консисторії, в якій протестували проти призначення сюди о.Мировича, бо хотіли сталого здорового пароха. Скаргу подава¬ли делегати від громади Іван Захарків та Григорій Цебрівський [15, с.11]. Через 10 днів о.Мирович підтвердив консисторії свою незгоду їхати до Під’яркова, враховуючи небажання громади [15, с.7]. На початку травня 1927 року завідувачем парафії був призначений о.Микола Содомора з Старого Яричева [ 15, с. 1 ]. 19 березня 1929 року завідувати парафією був призначений о.Володимир Глібовицький з Баківців, але в листопаді був переведений звідси в гірське село Хащованя [16, с.29]. У вересні 1929 року парохом Під’яркова був призначений о.Михайло Добрянський [16, с.31].
Шкільне та суспільно-політичне життя в Під"яркові до початку II світової війни
Відомо, що школа-дяківка була тут вже у 1787 році. У листопаді 1865 року тут була заснована однокласна тривіальна школа. Тривіаль¬ною школа називалась тому, що вивчали у ній три головні науки: чита¬ти, писати, рахувати (три по-латинськи "трівіум"). Вчителем у ній того року став Лаврін Потурай, 1827 р.н. Походив він з села Хоросно. Був він старанним і ревним у виконанні обов’язків, за що кілька разів отриму¬вав нагороди від шкільної влади [10, с. 10]. Громада постановила дава¬ти йому 180 зр щорічної платні, 6 корців жита та 2 морги поля. Школа також отримувала від громади 6 сягів дров для опалення та 2 ринських для преміювання кращих учнів. На жаль, навчалось у школі небагато дітей - у 1867 році у селі було 67 хлопчиків та 70 дівчаток шкільного віку, а школу відвідували відповідно 46 та 15 дітей. Потурай помер і похова¬ний у Під’яркові [40, с.10].
Під’ярківські селяни взагалі прихильно ставились до освіти, бо у 1865 році зібрали для вчительської семінарії у Львові 20 зр.
Оскільки в школі було багато учнів (у 1871-73 роках відповідно 50, 58 та 52), а законом було визначено, що при наявності понад 40 учнів школа має бути визнана етатовою, то у вересні 1874 року краєва шкіль¬на рада перетворила школу на етатову. При цьому оклад вчителя зріс до 300 зр. При цьому 85,7 зр він мав отримувати від шкільного фонду, бо ні громада, ні двір не хотіли добровільно збільшити свої витрати на школу [10, с.11]. Громада несла 97,5% всіх витрат на утримування школи.
Оскільки учнів з кожним роком було все більше, то з 1888 року був прийнятий на працю ще один, надетатовий вчитель. У 1892 році кіль¬кість учнів сягнула 176 [10, с.15]. Громада змушена була розпочати будівництво нової школи, вартістю 5000 зр, і звернулась до шкільної влади з проханням надати школі статус 2-класної. Такий статус школа отримала тільки восени 1893 року, бо знову ні громада, ні двір не захо¬тіли збільшити своїх витрат на утримування вчителів [10, с.26]. Керував школою Гнат Гамаль. Він народився 1850 року в селі Великі Передрімихи наЖовківщині. Прибув у Під’ярків біля 1885 року. Тут одруживсяз молодшою за себе на 13 років дочкою дяка Потурая. Це був свідомий чоловік, бо ще будучи слухачем 3 курсу львівської вчительської семіна¬рії у 1876 році, він передав якусь рукописну книгу для "Народного До¬му" та другої міської церкви у Львові [37, ч. 124/1876]. Очевидно, що це була церковна книга, яку знайшов у своєму або іншому селі. В січні 1892 року він передав у товариство "Шкільна поміч" 70 кр, зібраних у селі для бідних учнів українських шкіл у Львові [32, ч. 12/1892].
У 1893 році тут відбулося посвячення нового шкільного будинку [33, ч.248/1893]. У 1894 році вчителькою була Ольга Трусевич [33, 4.262/ 1894]. Вона була національно свідомою та жертовною людиною і актив¬но співпрацювала з "Просвітою". Влітку 1894 року громада постанови¬ла, щоб замість традиційного зерна вчителеві виплачувати грішми йо¬го вартість (ЗО зр). Для цього вводився 11% додаток до оплачуваних селянами податків. Громадою тоді керував війт П.Толопка, а радними були Федір Гавриленко, Роман та Федір Максимівн, Йосип Захарків, Яків Бойко, Микита Добуш, Дмитро Лютий, Олекса Гриньків, Трохим Кулєба та Марко Багрій [10, с.ЗЗ].
У 1898 році бібрська окружна шкільна рада повідомляла краєву ра¬ду у Львові, що за останні роки з Під’яркова багато мешканців виїхали за кордон, а на їх місце прибули осадники-мазурі. Тому до школи пішли діти-поляки, яким ксьондз Бруно Оссолінський з Ганачева від травня 1897 року почав давати уроки релігії. Оскільки школа внаслідок епіде¬мії була довго закритою, то він був тут у 1897 році тільки 2 рази. У 1898 році мав вже 12 занять. Тому шкільна рада просила ввести в бюджет школи додатково 20 зр витрат для оплати доїзду ксьондза (за одну поїздку по 1 зр) [10, с.41]. При цьому варто зазначити, що у 1913 році в школі серед 229 учнів було тільки 2 римо-католики та 9 іудеїв [38, с.52/1913]. Але польським шкільним чиновникам навіть в голову не при¬ходила думка про забезпечення доїзду у школу жидівського рабина. Зрозуміло, що оплата доїзду ксьондза робилась за рахунок місцевих селян-українці в.
Весною 1900 року померла дружина вчителя Гната Гамаля, Марія з Потураїв, на 37 році життя "на грудну недугу". Була великою патріот¬кою. Залишила троє дітей. На похороні було 5 священиків та багато інтелігенції [33, ч.99/1900].
У 1906 році при школі був відкритий надетатовий третій клас, бо восени до школи пішли 227 учнів [10, с.52]. Мали ходити 242 учні. На утримання школи того року було визначено 490 корон (на будинок 106, на шкільний інвентар 40, на опалення 234, на доїзд ксьондза 50, на шкільного сторожа 60) [10, с.57].
У березні 1910 року студент Іван Кульчицький перевіряв діяльність місцевої читальні і записав у звіті, що "вчитель Гамаль веде в читальні курс німецької мови, який відвідує до 20 хлопців-бідняків" [18, с.74].
У 1913 році у сільській двокласній школі троє вчителів навчали 229 учнів. Школа була 4-ступеневою [38, с.52/1913].
Під час свого короткого побуту в селі, вояки російської армії пов¬ністю пограбували майно Гамаля. Можливо тому, що його син Володи¬мир був офіцером австрійської армії, а більш імовірно, що був в УСС. Весною 1916 року Г.Гамаль повідомляв про це свого брата Олександра у В.Передрімихах. Про В.Гамаля є згадка в "Енциклопедіїукраїнознавс¬тва".
Восени 1919 року під’ярківські вчителі Г.Гамаль та М.Качоровсь-кий зібрали 20 корон на користь поранених та полонених поляками вчи¬телів. Вони закликали інших вчителів до продовження їхнього почину. Це був акт мужності в умовах польського терору. У червні 1921 року Г.Гамаль дякував своїм колишнім учням, які виїхали до Америки за зроб¬лений йому подарунок [31, ч.86/1921]. Тішився, що вони про нього пам'ятають.
Тільки восени 1924 року школа стала 3-класною [10, с.28]. У 1930-х роках в селі вже було декілька студентів - Богдан Корпало, Іван Ко¬шик, Дмитро Толопка, Михайло Гілета, Іван Плета, Ольга Корпало. У 1930 році 6 осіб з села навчались у гімназіях, а 4 дівчині - у вчитель¬ських семінаріях. Українцям нелегко було отримати в Польщі роботу в державній установі. Вчителька Катерина Леськів влітку 1936 року керу¬вала дитячим садком у Стрілках, але вже наступного року староство не хотіло дати їй дозволу на цю роботу [17, с.100].
Восени 1903 року в селі була заснована пожежна філія спортивно¬го товариства "Сокіл", яка працювала тут до І світової війни [36, ч.45/ 1903]. У квітні 1906 року його старшина через газету висловлювала подяку товариству "Дністер" за 25 корон допомоги, отриманих за ряту¬вання майна при пожежі (застрахованого у "Дністрі") [36, ч. 13/1906].
У 1906 році в селі було засноване товариство "Січ". Воно було більш радикальне від "Сокола" У 1910 році воно мало 36 членів. На громадсь¬кому майдані вони відбували гімнастичні вправи, а також спеціальні вправи з двоколісною громадською сикавкою. Хлопці співали патріо¬тичні пісні "Не пора...", "Гей, там на горі Січ іде" та інші. Взимку спільно колядували, інколи влаштовували забави з танцями. Керували товарис¬твом Андрій та Данило Сакани, Григорій, Дмитро та Іван Кулєби, Йосип Корпан, Григорій Гавриленко, Григорій Хома та Михайло Шпира [19, с.49]. У 1913 році "Січ" мала 112 членів [38, с.52/1913].

Читальня "Просвіти" та культурне життя села до 1939 року
Відомо, що у 1884 році тут, як і в сусідніх Романові та Підгородищі, вже була читальня. Вона існувала до 1888 року. Протягом наступних 5 років вона не проявляла ознак діяльності. Але в кінці 1893 року таки відновила свою роботу. З ініціативи вчителя Гната Гамаля, о.Честинського, війта Толопки та громадського секретаря Гриньківа 20 грудня 1893 року відбулись її установчі збори, на яких до читальні записались 35 членів. Головою був обраний Марко Багрій, секретарем Григорій Лаврецький, а бібліотекарем Микита Карпа. Проте і після другого від¬новлення читальня через якийсь час занепала. 15 червня 1897 року мос¬квофільська газета "Галичанин" повідомила, що незабаром у Під’яркові та Городиславичах будуть відкриті читальні [32, ч. 134/1897]. У 1897 році під"ярківська читальня знову була повернута до життя. 10 червня тут побував люстратор "Просвіти" Василь Король, який під час 3-годинної лекції заохочував селян до роботи в читальні. Восени читальня вже мала 50 членів [18, с.2]. У 1903 році вже об’єднувала 118 членів, серед яких було 18 неписьменних. її бібліотека складалась з 170 книг. Переважно це були дешеві книжечки по 10-20 крейцерів [18, с.5].
30 червня 1903 року село ховало активного парубка, активіста чи¬тальні Василя Кулебу. Газета "Свобода" відгукнулась некрологом, бо він був її читачем, а можливо і дописувачем [36, ч.28/1903].
У 1909 році члени читальні розпочали будівництво нової домівки. Вони заклали фундамент 10x18 метрів, але для продовження будів¬ництва не мали коштів і просили матірне товариство виділити їм 600 корон позики. Прохання підписали голова читальні Кость Толопка та писар Данило Ткач [18, с.15]. В цей час попала в борги сільська крам¬ниця (біля 1000 корон), яка брала товари у бібрських жидів, і читальня мусіла за неї платити. Це знеохотило людей від будівництва нової чи¬тальні, бо боялись, щоб вона не попала у жидівські руки. Суттєвим було і те, що селяни не відзначались заможністю [18, с.20].
Перед І світовою війною в селі були 2 читальні "Просвіти", які об'єд¬нували 136 членів [38, с.52/1913].
Весною 1921 року в газеті було поміщене повідомлення про те, що деякі люди, які "тримаються шинку" пропонують розібрати одну із двох читалень у селі і дати матеріал для будівництва церкви. До цього при¬верталась увага львівської "Просвіти", бо руйнування читальні церкви не збудує [31, 4,60/1921].
У 1922 році за допомогою 30 доларів, зібраних емігрантами в США, тут був відновлений зруйнований у війну будинок читальні: була зроблена стеля, дах, вікна, двері, закуплені книги [18, с.26]. Від 1926 року сюди регулярно надходили комуністичні видання "Сельроб" та "Вікна". В Під’яркові міцно вкоренились "ліві" політичні настрої. В читальні на¬віть був "Капітал" К.Маркса. Не бракувало і творів українських радянсь¬ких письменників (С.Васильченка, Ю.Смолича та інших). Цікаво, що в читальні було чимало книг про боротьбу з алкоголізмом, про раціональ¬не ведення сільського господарства [18, с.52].
У 1929 році читальня мала 154 членів, а в бібліотеці 327 книг. Ра¬зом читачі за рік прочитали 756 книг [18, с.42]. Аматорський гурток з 26 членів поставив за рік 4 вистави [18, с.ЗЗ]. Члени читальні щороку сплачували по 1 зол членських внесків.
Коли у 1930-х роках аматори хотіли поставити у читальні виставу "Там, де воля кривавим цвітом зацвіла" (про голодомор на Україні), то місцеві комуністи не дозволили цього зробити. Вони в читальні вчини¬ли такий галас, що неможливо було розпочати виставу. Голова читаль¬ні о.Добрянський кілька разів намагався їх заспокоїти, але заверши¬лось все тим, що Микола Кошик накинувся на нього з палицею. Актив¬ними носіями комуністичних ідей також були Федір Ганц, Іван Наваловський, Федір Наваловський, Микола Грип [40, с.17].
Наприкінці 1932 року читальня була закрита польською владою на З місяці за наявність у ній комуністичних видань і з того часу впливи лівих сил в Під’яркові почали слабнути.
У 1933 році була зроблена перебудова читальні. Силами 300 її чле¬нів було виготовлено 44000 цеглин, закуплено 30 м.куб. дерева. На це читальня також отримала грошову допомогу з Америки [18, с.63]. На американські гроші читальня закупила сівалку, молотарку та очисну машину для зерна. Читальня визичала селянам цю техніку по 3 зол за день [18, с.74].
У 1933 році у Львові ОУН організувала вбивство радянського висо¬копоставленого чиновника Майлова, який інспектував консульство СРСР. Вбивство було зроблене з метою привернути увагу світової гро¬мадськості до голодомору в Україні. Після вбивства поліція розпочала арешти співучасників та причетних до діяльності ОУН.
19 вересня 1933 року після проведеного обшуку були арештовані в Під’яркові Михайло Леськів, Роман Захарків, Максим Назарко, Іван Гриньків, Іван Захарків та Іван Карпа [22, с.415]. 19-річний І.Захарків влітку 1934 року серед 14 інших студентів став перед судом [35, 8.7.1934]. Він отримав 3 роки ув'язнення, але повністю їх не відсидів, бо вийшов на волю внаслідок амністії [40, с.16].
Леськіва та Гриньківа засудили в Бібрці 8 лютого 1934 року на 1,5 та 1 рік ув'язнення за їх погрози побити вікна жидам. їм також закидували належність до ОУН [35, 8.2.1934].
У 1930-х роках сільським хором керував директор школи Гліб Коцан. Організаторами сільської молоді були члени ОУН Іван Гриньків та Іван Твардовський [40, с.15].
Після удару польської поліції по ОУН до керівництва читальнею знову почали просочуватися комуністи. У 1937 році їх знову було усунуто [18, с.74].
У 1938.році вчитель-пенсіонер Михайло Гілета організував при чи¬тальні курс для неграмотних, який відвідували 11 осіб [18, с.74].
Такими короткими штрихами можна представити історичний шлях села. Вони скупі і сухі, бо позбавлені того емоційного шарму, який при¬таманний спогадам людей - безпосередніх учасників певних подій. Вва¬жаю, що кожна під’ярківська родина повинна завести як своєрідне до¬повнення до цієї брошури (а головним чином її продовження) свій ро¬динний літопис. Я переконаний, що у такому випадку вже через 10 ро¬ків можна було б видати велику книгу "Хроніка села Під’ярків", яка ста¬ла б великим внеском в культурну скарбницю України XXI ст.

Список незрозумілих слів та скорочень
віл- кастрований бик, який використовувався як тяглова сила
гарнець- міра ємкості 3,76 літра. Корець мав 32 гарнці
гривня- грошова одиниця Київської Русі. У XV ст вживалася у нашому
краї як одиниця рахунку і складалася з 48 грошей
дворище- міра площі, яку більшість дослідників порівнюють із ланом.
На одному дворищі могло бути 2-3 господарства
зол (золотий)- грошова одиниця Речі Посполитої. Складався з ЗО гр
(грошей)
зр (золотий ринський)- грошова одиниця Австро-Угорщини у 1772-1896
роках. Мав 60 кр (крейцерів).
інвентар- господарський опис маєтку із зазначенням повинностей селян
каплун- кастрований і вгодований півень, якого давали селяни в данину
дворові
комірник- селянин, який проживав у чужій хаті
корець- міра ємкості зерна, що становить 123 літри, або біля 96 кг. В
документах часто вживається більш давня назва півмірок
корона- грошова одиниця Австро-Угорщини у 1896-1918 роках
кметь- селянин, який виконував тяглу панщину
лан- площа землі, що мала в собі ЗО моргів. Ділилась на 2 півланки, 4
чверті ланові
люстрація- акт господарського опису маєтку
морг- площа землі, що має 0,56 га
сервітутний процес- судовий процес селянської громади з двором за
право спільного користування лісами та пасовиськами
сторожове- податок за обов'язок почергово сторожувати панський двір
або фільварок
сяг- біля 3 кубометрів дров
халупник- селянин, який мав лише хатину, але без землі
чинш- земельний податок
тематизм- церковне довідкове видання
шпихлір- зерносховище
Список використаних джерел та літератури
а) документи Центрального державного історичного архіву у
Львові (цифрами послідовно вказані номери фондів, описів та справ).
1.9-1-357
2.9-1-365
3. 19-ІХ-123
4. 20-ІХ-112
5. 146-4-3062
6. 146-18-235
7. 146-19-142
8. 146-64-473
9. 159-9-219

10. 178-2-955
11. 180-1-28
12. 181-2-3119 13.201-1-1055

14. 201-1в-826
15. 201-1в-2100
16. 201-1в-2101 17.206-1-554 18.348-1-4446 19.847-1-2
б) дослідження та література
20. Жереладо історіїУкраїни-Руси. Т.5. -Львів, 1901.
21. Калина В. Курінь смерти УСС. -Львів, 1936.
22. Мірчук П. Нарис історіїОУН.Т.1. 1920-1939. -Мюнхен, Лондон, Нью-Йорк, 1968.
23. На вічну ганьбу Польщі. -Прага, 1931.
25. Під прапором Жовтня. Зб.документів і матеріалів. Ч.З. -Львів, 1957. Худаш М.Л., Демчук М.О. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення). -К.: Наукова думка, 1991.
26. Dabkowski P. Podzial administracyjny wojewodztwa Ruskiego і Belzkiego wXVwieku. -Lwow, 1939.
27. Horn M. Skutki ekonomiczne najazdow tatarskich z lat 1605-1633 na RusCzerwona. -Wroclaw, 1964.
28. Horn M. Walka chlopow czerwonoruskich z wyzyskiem feudalnym w latach 1600-1648. Cz.3.0por chlopski wdobrach szlacheckich. Wystapienia wloscian przeciw obcym panom. -Wroclaw, 1982.
29. Jablonowski A. Polska XVI wieku pod wzgledem geograficzno-statystycznym.T.7.Cz.1. -Warszawa, 1902; T.7.Cz.2. -Warszawa, 1903.
30. Janusz B. Z pradziejow ziemi Iwowskiej. -Lwow, 1913
в) періодичні та довідкові видання
31. Газета "Вперед" (Львів).
32. Газета "Галичанин" (Львів).
33. Газета "Діло" (Львів).
34. Журнал "Жовтень" 4.4/1973 (Львів).
35. Газета "Новий час" (Львів).
36. Газета "Свобода" (Львів).
37. Газета "Слово" (Львів).
38. Шематизми архиєпархії Львівської за роки 1832, 1853, 1855, 1857, 1860, 1865, 1901, 1913.
39. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich.
T .8. -Warszawa, 1887. (C.400)
40. Спогади А.М.Захарківа.


Создан 25 июн 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 

сайт саппортерів Карпати Львів moskaliv.net Пиши українською Націоналістичний Портал РЕАКТОР Націоналістичний Портал Тут спілкуються українськоюОрганізація „Патріот України”Погода в Україні
plentyof fish homepage counter счетчик сайта
Besucherzahler Justsayhi
счетчик посещений
You are now marked on my visitor map!


Visitor Map
Create your own visitor map!
Сайт вболівальників ФК Карпати