Перемишляни

 

Перемишляни

Історя



Перемишляни – районний центр у південно-східній частині Львівської області. Населення: 7 565 мешканців.

Загальна чисельність населення Перемишлянського району станом на 30.01.2002 р. складала 47,7 тис. чоловік. З них сільського населення - 36,2 тис. чоловік, міського - 11,5 тис. чоловік.

Перемишляни - розташовані на річці Гнила Липа, за 45 км на північний схід від Львова на автошляху Львів-Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про Перемишляни датується 1437 роком.

Герб міста: солом'яний вулик - сапетка, а навколо нього кілька бджі

Історія міста у давні часи

Радянське видання “Історія міст та сіл Львівської області” зазначає про Перемишляни наступне:

“...встановлено, що на цій території уже в добу неоліту (ІІІ тисячоліття до н.е.) існували досить великі за розміром землеробські поселення трипільської культури. Виявлені на території самого міста та в його околицях глиняний посуд і знаряддя праці періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.) і ранньозалізного часу (І тисячоліття до н.е.), а також могильник перших століть н.е. свідчать не тільки про постійне заселення цього району, але й про стабільність основних видів занять населення, якими були землеробство і скотарство. Можна лише припустити, що тут існувало поселення уже в першій чверті ІІ тисячоліття н.е.

В джерелах кінця XVI – початку XVII століття Перемишляни згадуються як велике село, що часто зазнавало нападів татар. У 1515 році татари істотно поруйнували Перемишляни з усіма його укріпленнями. В 1620 та 1626 роках, відбувались також дуже спустошливі напади татар. В ті часи воно належало шляхтичам Уляницьким, Поляновським, Куропатницьким та іншим польським землевласникам. Останнє прізвище дуже нагадує прізвище володарів Надвірної на Прикарпатті - Куропатв, родини зовсім не бідної. Можливо, радянські історики, трохи підправили його. Для співзвучності, так би мовити.

В 1623 році Перемишляни отримали Магдебурзьке право й починається активне заселення міста ремісниками й дрібними торговцями.

В кінці XVII столітті Перемишляни вже були укріпленим містом з земляними валами й ровами, про що свідчить Ульріх Вердум в 1671 році: “місто з двома церквами, обведене земляними валами, на яких стоять деревяні стіни, складені з колод...”.

На той час Перемишляни належали коронному хорунжому Сенявському. В місті діяв домініканський монастир і костел свв. апостолів Петра та Павла, який звели в 1645 р. Костел зберігся до нашого часу.

В 1675 р. місто було в черговий раз зруйноване татарською рення було настільки сильне, що польський уряд звільнив мешканців від сплати податків на 4 роки. В 1690-их роках в місті налічується вже близько сотні дворів. Основне заняття жителів – хліборобство, і зовсім мало – ковальство, кушнірство, ткацтво. В 1728 році був виданий новий магдебурзький привілей, який підтверджувався в 1733 році. Він надавав право жителям Перемишлян виготовляти горілку та пиво для власних потреб, а місцевим купцям торгувати будь-яким товаром. В 1758 році в місті сталась велика пожежа. Для відбудови міста уряд звільняє мешканців Перемишля від сплати податків на 3 роки.

Історія міста у нові часи

В 1772 році, після входження цих земель до складу Австрійської імперії, Перемишляни продовжують залишатись невеличким провінційним галицьким містечком. В середині ХІХ століття в місті було 372 двори і близько 3000 мешканцями. Основним власником Перемишля був Альфред Потоцький, якому належало 647 гектарів землі. Перемишляни входили до Золочівської округи, а після 1860 р. року стають повітовим центром.

Перемишляни були заселені в основному поляками. Хоча були й єврейська та українська громади. В місті в кінці ХІХ ст. діяла одна польська школа та приватна школа бджільництва. В 1909 році через місто була прокладена залізниця Львів – Потутори (Підгайці) що позитивно позначилось на економіці міста. Перемишляни стають одним з центрів лісозаготівлі.

Після Першої світової війни Перемишляни ввійшли до складу Польщі. Протягом серпня-вересня 1920 р. місто займала Червона армія, але після розгрому червоних кіннотників під Варшавою, Польща закріплює ці землі за собою до 1939 року. Потім Друга світова, німецька окупація та боротьба УПА. Аж до початку 1950-их років не було спокою на цій землі. В радянські часи райцентр живе тихим провінційним життям, яке продовжується й зараз. Хоча під час “Помаранчевої революції” цей спокій був порушений.

Костел свв. апостолів Петра і Павла

Згідно даниї Шематизів римо-католицьку парафію в місті було закладено в 1642 році, хоча метричні парафіяльні книги велись з 1633 року. Записи львівського архієпископа Яна Прухницького за 1623р. свідчать, що первісний костел разом з містом спалили татари, а в протоколі візитації архієпископа Вацлава Сераковського від 1774р. зазначено, що місцевий храм на початку XVIII ст. був знищений під час військових дій (документи та коштовності забрали до Львівської катедри, а частину майна перенесли до домініканського костелу у Перемишлянах). Монастир домініканців-обсервантів був заснований приблизно у середині XVII ст. за фінансової підтримки родини Потоцьких. Ймовірно, що саме тоді ж ченці збудували потужний оборонний костел, який 1730 р. освятив архієпископ Ян Скарбек під титулом свв. апостолів Петра і Павла (разом з 3 вівтарями та 3 дзвонами). 1774 року храм мав 5 вівтарів: свв. апп. Петра і Павла, св. Тадея, Матері Божої Святого Розарію, св. Домініка (на початку XIX ст. замінили вівтарем св. Миколая), св. Вінцента з Ферари. 1792 року після закриття монастиря домініканський костел перейшов у розпорядження дієцезіального духовенства.

Перемишлянська парафія спочатку належала до деканату Дунаїв, а з 1787 року - до Свіржа. У 1819-1869 рр. парохом був о. Войцех Хілярський, а у 1870-1879 рр. - о. Августин Пайонк. У 1885-1929рр. від 2 до понад 4 тисяч парафіян (з півтора десятка сіл) перебували під опікою настоятеля о. Зигмунта Більського. Після відділення у 1932 р. з Перемишлян парафії Вовків чотири тисячі вірних у 1936-1939 рр. обслуговував парох о. Петро Струшкевич. Парафія мала 5 філіальних святинь.

Костел у с. Коросно [6], збудований та освячений у 1912 р., нині перебуває у стані руїни, як і святиня у Пнятині (1928р.). Храм у Сиворогах спорудили у II половині 30-х років. В Ушковичах святиня існувала з 1870р., у 1935-1936рр. тут збудували костел, який у 1944 р. віддали християнам-євангелістам. З 1949 р. будівлю стали використовувати у якості колгоспного складу, а 1992р. колишній костел [7] знову отримала громада християн-євангелістів.

У 1945 р. о. Струшкевич та частина парафіян виїхали до Польщі, костел закрили (став зерносховищем), у 1950-1972рр. будівля храму належала будівельній організації “Міжколгоспбуд”, потім - заводу “Модуль”. 13 грудня 1991 року була зареєстрована громада вірних, яка спочатку послуговувалась цвинтарною каплицею. Костел повернули лише 6 вересня 1996 р., а 30.01.1997 р. його зареєстрували як власність спільноти. 1 квітня 1997р. архієпископ Мар’ян Яворський освятив храм. 16.05.1997 р. римо-католикам передали чотири будівлі, що прилягають до костелу [1, 2, 3, 4, 5]. У 1998 року Перемишляни увійшли до складу відновленого Золочівського деканату. Сьогодні до парафії, яку обслуговують отці-салезіани, належать також села Глібовичі, Плетеничі та Погорільці. Єпископ Мар'ян Бучек, Ігор Седельник. (Львівська Архідієцезія латинського обряду. Ілюстрована розповідь. T. 1 'Парафії, костели та каплиці'. Частина 1. Львів, 2004 [20.09.2004] Костели і каплиці Римсько-Католицької Церкви в Україні: Перемишляни.)

Видатні люди
священник Омелян Ковч, меморіальна дошка, м. Перемишляни. (2002)
священник Омелян Ковч, меморіальна дошка, м. Перемишляни. (2002)

* Омелян Ковч, священник, меморіальну дошку якому встановлено в місті. Це стаття Наталі Кравчук с газеті “Наше слово”. Повний текст можна знайти тут: “Наше слово”

Короткий уривок з тої статті:

“Перш ніж о. О. Ковч став у 1922 р. парохом греко-католицької спільноти містечка Перемишляни під Львовом, де душпастирював 20 років аж до його арештування німецькими окупантами в 1942 р., 4 роки ніс духовну послугу босняцьким українцям, а відтак у час І Світової війни повернувся до своєї Галичини (народився у Космачі на Гуцульщині), щоб на румовищах імперії, коли росли надії на державне визволення і формувалася УГА, стати її військовим священиком – капеланом, бо ж жовніри потребували духовної підтримки.

Перемишляни – містечко трьох національностей. З появою окупанта в 1941 р. виринула проблема жидів – почалося масове винищування цієї нації. Отець відважно й відкрито боронив своїх сусідів, навіть в екстремальних ситуаціях робив усе для їхнього порятунку. Так було у той час, коли німці в божницю, де вірні зібралися на молитву, кинули бомби, закрили двері й окружили дім Божий. Отець, навіть на мить не задумуючись, вбіг у юрбу і сильним голосом німецькою мовою крикнув до вояків, які, на диво, здезорієнтовані, відступили. Отець, про що розповідали очевидці, при допомозі інших відкрив підперті двері, вбіг усередину і почав витягати напівпритомних, наказуючи їм утікати. Це тільки один з епізодів порятунку, який різними способами подавав о. О. Ковч місцевим жидам. Довершенням його героїзму було те, коли він, відмовившись підписати заяву про те, що не буде допомагати ближнім, був арештований, а відтак перевезений у концтабір Майданек біля Любліна. В екстремально нелюдських обставинах священик служив усім людям духовною потіхою, незалежно від нації і віросповідання.

Про його милосердя і присвячення себе тим, які опинились на смертній дорозі у таборі, свідчать хоча б такі слова з листа до рідних, що дістався за дроти концтабору:

«...Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут єдиний священик... Тут я бачу Бога, єдиного та однакового для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними молитвами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову?»

В Майданеку отець отримав номер 2399 і для катів став безіменною особою, бо тут на вартість людського життя була одна відповідь: дим з комина крематорію, де і його тіло потрапило після смерті 25 березня 1944 р. В таборі загинуло понад 230 тис. безіменних людей різних національностей і різних віросповідань. І саме їм найчастіше простягав руку, потішав, хрестив, причащав... бо знав, що християнськими послугами збереже в них людську гідність.

Про отця Омеляна світ дізнався щойно тоді, коли папа римський у 2001 р. у Львові проголосив його блаженним за віру, за рятування людського життя без страху у ці жахливі часи за власне життя і життя родини. Услід за цим визнанням Перемишляни одну з вулиць назвали іменем блаженного мученика отця О. Ковча...”


Создан 24 мар 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

сайт саппортерів Карпати Львів moskaliv.net Пиши українською Націоналістичний Портал РЕАКТОР Націоналістичний Портал Тут спілкуються українськоюОрганізація „Патріот України”Погода в Україні
plentyof fish homepage counter счетчик сайта
Besucherzahler Justsayhi
счетчик посещений
You are now marked on my visitor map!


Visitor Map
Create your own visitor map!
Сайт вболівальників ФК Карпати